З одним моїм добрим знайомим ми часто в наших бесідах зачіпаємо поняття честі. І фактично майже кожен раз він не забуває ствердити що честі не існує, і має на це твердження повне право…

Енциклопедії з приводу категорії честі дають можливість через свої визначення розібратись у цьому понятті як баран в апельсинах. Певно – це все та ж криза вченості серед тих, хто в нашій країні носить статус «вчених», викладачів, тощо.. Але залишу їм їх статус у покої – нехай і далі ним граються і тішаться…

Так що ж являє собою честь? Посмію визначити що честь є у житті окремого індивіда показником істинності його буття. Як відомо – більшості з нас життя у всій своїй красі пристає у тому вигляді, у якому ми собі його уявляємо, так само як і ми самі у страшно подавляючій більшості випадків є лише уявлення про себе (а для вас хіба новина те, що люди зазвичай не знають себе?).

І саме в цьому ключі есенція честі є дуже важливою. Честь є сукупністю норм і вимог, які витікають із зайнятого індивідом природного положення. Чому ж існує такий термін як честь і в чому його об’єктивність? Справа в тому, що нам грішним властиво сходити зі «шляху праведного» і навіть того не помічати, а наявність ну хоча б відносно сторонньої кодифікації уже дає можливість співставляти на скільки відповідає наше дійсне існування, тому, яким воно має бути, чи яким ми його засвідчували перед іншими. Загалом можливо саме факт засвідчення став тим самим каталізатором, завдяки якому честь з’явилась як поняття. При чому засвідченням являється не лише розповідь іншим про те яким ти є і як ти відносишся до життя (хоча цим ти відповідно теж перед іншими засвідчуєш свою персональну честь), але й зайняття якої-небудь посади. Справа в тому, що практично будь-яка посада є реакцією на певну необхідність у світі, і тому відповідно індивід, що дану посаду займає повинен бути наділеним певними базовими якостями, за допомогою яких він би міг задовольняти первинну необхідність. Тому, такі поняття як "честь міліціонера", "честь офіцера", "людська честь і гідність" є насущними як би вони сьогодні не проституювались.

Тут можна зробити ще один немаловажний висновок – честь категорія майже індивідуальна. Тобто для кожної групи, а інколи для кожного окремо взятого індивіда вона може бути іншою. І це не дивно, якщо враховувати фактор місця, зайнятого в житті, який був викладений вище. Тобто честь злодія і не повинна співпадати з честю добропорядного громадянина – різні середовища, панове.

Тут Я висвітлю ще одне помилкове уявлення стосовно честі, а саме той прецедент, що честь дуже часто намагаються нав’язати. А це не вірно, адже такий акт є по своїй суті актом домінування і трах*анням чужої волі, ось чому в багатьох культурах позбавлення честі вважалось страшнішим за позбавлення життя.

В той же час честь поняття збиральне, адже вона витікає з обов’язків перед собою, перед вищими силами, перед суспільством, а також із боргів. Відповідно честь кожної окремовзятої особистості буде мати теологічну, культурну, посадову складові… і дуже важливо для цілісної особистості аби ці складові не протирічили одна одній.

Виходячи зі всього викладеного можна зробити висновок, що честь є еволюційно сформованим механізмом, який дозволяє не розходитись дії із необхідністю і є виправданим, адже якщо наші дії розходяться з необхідністю, що стоїть перед нами, а також з нашими уявленнями про те, яким має бути життя, то чим ми відрізняємось від психічно хворих, — вочевидь що мало чим.

Тому бережімо свою честь.