Чорні плями понівечених, занедбаних абонентських скриньок на фоні стін більшості багатоповерхівок — надто типова картина сьогодення міста. Ця неприваблива картина спостерігається й в інших населених пунктах.
Скільки під’їздів зустрічає нас заіржавілими, засміченими поштовими шафами — колишньою гордістю радянських «управбудів»! Покинуті напризволяще, вони є символом байдужості сучасного суспільства. Колись заповнені різноманітною періодикою, нині — порожні. Тепер у них поштою й не пахне.
Але скриньки терпеливо чекають, німо вислуховуючи обурення й зауваження на свою адресу з приводу естетичного вигляду якогось мешканця чи випадкового перехожого. Чекають, коли рука доброго господаря закрутить гвинтик, що відвалився, почистить, пофарбує їх. А ще краще, що на їхнє місце прийдуть новенькі, оформлені у модерному стилі, «залізні хатинки» для преси й листів.
То чиї вони, і хто повинен зарадити у цій справі — влада, поштовики, мешканці або житлово-комунальні служби?
З цим питання ми звернулися до начальника центру поштового зв’язку №3 Володимира Вікторовича РУЯ. Ось що він відповів:
— Абонентські шафи, як і все інше майно під’їздів, знаходяться на балансі житлово-комунальних служб, співвласників будинків. Вони ніколи не належали підприємству пош-тового зв’язку. Адже в усі часи однією з умов здачі будинку будівельною організацією було обладнання їх абонентськими скриньками. Подальша їх експлуатація, як і всього житлового фонду, передавалася комунальникам.
Це навіть закріплено законодавством, — продовжує роз’яснення Володимир Вікторович. — Так, відповідно до ст. 23 Закону України «Про поштовий зв’язок» від 4 жовтня 2001 року за № 2759-ІІІ, «придбання, встановлення і утримання в належному стані абонентських поштових шаф (скриньок) здійснюються власниками житлових та адміністративних будинків».
Все просто і зрозуміло. Проте, як мовиться, реалії сьогодення вносять у це свої корективи. Наприклад, у комунальних служб на утримання поштових скриньок коштів немає. У свою чергу поштовики дуже занепокоєні технічно несправним станом абонентських шаф. Вони стали непридатними для доставки пе-ріодичних видань та письмової кореспонденції. І це негативно впливає на успішне проведення передплати на періодичні видання, на якість доставки пошти. Не кожен може собі дозволити приходити у відділення поштового зв’язку, щоб забирати пресу — не вистачає часу, а в літніх людей — сил і здоров’я.
Та й наші журналісти стурбовані. Адже чимало зусиль докладається, щоб зробити власну газету цікавою, корисною, необхідною для читача. Проте занедбані абонентські скриньки аж ніяк не сприяють престижу періодики.
Мріяти ж про те, що у бюджеті будуть закладені гроші на придбання нових скриньок поки що марно. Хоча це потрібно не лише поштовикам, а й мешканцям міста. Тим більше, що нині є всі можливості уберегти абонентські скриньки від несвідомих громадян. Можна, наприклад, їх встановлювати там, де є можливість захисту.
На сьогодні існує багато заводів-виробників, спроможних постачати абоншафи, які відповідають вимогам індивідуального користування і повного збереження поштових відправлень. Вони характеризуються підвищеним рівнем захисту від спроб зловмисників відчинити дверцята.
Отож, поштовики переконані, що настав час активізувати роботу й органам місцевої влади, житлово-комунальним підприємствам, власникам житлового фонду з метою приведення поштового абонентського обладнання у належний технічний та естетичний стан. Все-таки певний дисонанс між сучасним становищем цього міського майна та прагненням до якісних змін треба змінювати. Адже це стосується, насамперед, добробуту й потреб шепетівчан.
В.ВАСИЛЕНКО

ДЖЕРЕЛО